Правила застосування травматичної зброї й відповідальність. Необхідна оборона.

У вітчизняному законодавстві існує величезний пробіл, пов’язаний із правилами застосування травматичної зброї. Фактично «правила» застосування, і можливі юридичні наслідки регламентуються тільки ст. 36 КК України. Керуючись принципом аналогії права, можна було б звернутися до діючих сьогодні норм, прописаних у Наказі «Про твердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку», але тут теж не все просто. Хоча в тексті правил у переліку спеціальних засобів є абзац «патрони і пристрої  вітчизняного виробництва …», вивчивши весь документ, правил їх застосування виявити не вдалося, хоча по всіх інших засобах усе розписане, але не по травматикам! Деякі вимоги, на базі яких можна зробити виводи й сформулювати правила, знаходяться так само в стандарті МВС України СОУ 78-19-001:2007, у технічних умовах,  експлуатаційних документах до травматичної зброї й патронам до них. При цьому мінімальна дистанція безпечного використання для кожної конкретної моделі зброї й патрона може бути різна.

Узагальнивши дані з різних джерел, ми вирішили скласти невеликі загальні правила безпечного застосування травматичної зброї.  Правила носять неофіційний характер і не можуть бути керівництвом до дії, але поки законодавець не видав чогось більш докладного, будуть корисні для будь-якого власника травматичної зброї, у якості додаткової інформації. Крім того, при написанні статті були враховані ради працівників правоохоронних органів, суддів місцевих судів і власників зброї зі стажем.

Для більшої наочності ми зобразили на малюнку вище силует зловмисника й зони на його тілі, відзначені «мішенню», куди жоден з досліджених нами документів стріляти, «не забороняє». На малюнку видне, що заборонене (червоне перекрестие) стріляти в будь-яку частину голови, шию, груди в жінок і область паху. Теоретично в усі інші частини тіла при самообороні стріляти «можна», у деяких документах зазначені як дозволені частини тіла – спина й сідниці. На нашу думку стріляти в ці частини не варто, тому що стрілянина в задні частини тіла, наприклад, якщо зловмисник тікає, це вже не самозахист, а напад і ви вже не жертва, а злочинець.

Що б дотримати всіх правила, мінімальну дистанцію необхідно вибирати виходячи з даних паспорту до зброї й\або патронам. Звичайно мінімальна дистанція, на якій дозволено оборонятися за допомогою травматика становить від 3-х до 3.5 метрів. Найчастіше фігурує цифра 3.5 метра, хоча, наприклад, у паспорті від пістолета Форт-12Р випущеного в 2008 році, прописана мінімальна дистанція використання по живій цілі – 4.5 метра. Тому уважно вивчайте документацію до вашої зброї й патронам.

Конституція України говорить, що «людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека вважаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст.3) і закріплює право кожного «захищати своє життя й здоров’я інших людей від протиправних зазіхань» (ч.2 ст.27). Кримінальний кодекс України встановлює поняття, сутність і ознаки необхідної оборони, як обставини, що виключає злочинність діяння (ст.36), закріплюючи конституційні права й крім кримінальної відповідальності у випадку адекватного самозахисту громадянина від протиправних зазіхань.

Якщо справа про самооборону із травматичною зброєю в руках дійде до судового розгляду, балістична експертиза визначить, з якої відстані ви стріляли й куди цілилися, а суд на підставі наявних у справі даних буде оцінювати, наскільки реальною була загроза життю й здоров’ю. Тому потрібно навіть у стресовій ситуації по можливості не порушувати мінімально припустиму дистанцію для стрілянини й не стріляти в «заборонені» частини тіла. Якщо в суді буде доведено, що у вас була можливість вистрілити з мінімально припустимої дистанції в «дозволену» частину тіла, або ви мали можливість не застосовувати зброю зовсім, а ви напроти, навмисне стріляли з дуже близької відстані, наприклад у голову, то, той що обороняється з великою часткою ймовірності може з потерпілого перетворитися в підсудного за перевищення заходів необхідної оборони. Відповідальність за перевищення заходів необхідної оборони досить сувора.  За нанесення легких тілесних ушкоджень можна «заробити» до 2-х років обмеження волі, середніх до 3-х років позбавлення волі, тяжких від 5-ти до 7-і років позбавлення волі,  а за вбивство по необережності — до 10 років.

Перевищенням меж необхідної оборони зізнається навмисне заподіяння нападаючому тяжкої шкоди, яка явно не відповідає до небезпеки зазіхання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 і 124 КК України. Мова йде саме про перевищення заходів і про навмисні насильницькі дії, а не про саму необхідну оборону.

Необхідна оборона – це ваше невід’ємне право, яке ви реалізуєте по власному розсуду, а перевищення меж необхідної оборони – це явна невідповідність, нерозмірність і неадекватність небезпеки зазіхання вашим відповідним захисним діям.

Якщо ви правомірно застосували травматичну зброю з метою самооборони, то в ряді ситуацій, наприклад, коли ваша особистість може бути встановлена, необхідно самому повідомити про те, що трапилося, у правоохоронні органі, пояснити обставини происшедшего, інакше злочинці можуть вас випередити й звернутися в міліцію із заявою, що це саме ви напали на них першим. Якщо ви заподіяли нападаючому істотну шкоду, навіть правомірно, і його здоров’ю загрожує небезпека, то обов’язково потрібно надати першу медичну допомогу й викликати «швидку допомогу».

Враховуючи вищесказане, необхідно чітко розуміти, що застосування травматичної зброї для самооборони необхідно уникати до того моменту, коли вже виникли явні ознаки погрози для вашого життя й піти від конфлікту звичайними способами неможливо. Завжди потрібно шукати будь-які способи уникнути конфлікту, можна просто втекти, піти «інший дорогою», а не через темну посадку сподіваючись на свій травматичний пістолет і т.п. Ви не ковбой і не герой бойовика, ви звичайна людина із плоті й крові, забувати про це «небезпечно для життя». Якщо застосування спецзасобу уникнути не вдалося,  необхідно усвідомлювати, що сертифіковані  травматичні боєприпаси мають досить низьку ефективність і в стані стресу можна безрезультатно вистрілити за короткий період усі патрони.

Якщо ви не тренуєтесь регулярно, хоча б раз у тиждень, то шанс  успішного застосування травматичної зброї прагне до нуля, а ймовірність випадково заподіяти собі або агресорові тяжкіх тілесних ушкоджень росте. Що б зуміти захиститися від нападу, необхідно тренуватися регулярно, щоб довести рухи до автоматизму, бажане із практичною стріляниною по мішенях. Без закріплених навичок обігу з вашою особистою зброєю, ви при нападі просто не встигнете витягти зброю з кобури, зняти його із запобіжника, пересмикнути затвор і прицільно вистрілити.

У жодному разі не варто демонструвати свою зброя з метою лякання. Якщо власник травматика буде використовувати свою зброю не для цілей самооборони, а для завдання збитків людині або його залякування, то навіть правильно оформлені документи не врятують його від серйозних юридичних наслідків. Використання травматика при здійсненні дій, які можуть бути розцінені як хуліганство, навіть якщо ви жодного разу не вистрілили, є підставою для кваліфікації ваших дій по ч.4 ст. 296 КК України, а це дуже серйозно.

Власник травматика повинен повністю усвідомлювати, що крім даного йому права на зберігання, носіння травматичної зброї й необхідну оборони, у нього одночасно виникає й більша відповідальність. Якщо власник травматика цього не усвідомлює, настійно рекомендуємо йому повірити нам на слово, і терміново здати свою особисту зброю самооборони назад у магазин.

P.S. Ніколи не діставай «ствол», якщо не збираєшся стріляти!

Джерела:

• «ПІСТОЛЕТИ, РЕВОЛЬВЕРИ ТА інші короткоствольні пристрої несмертельної дії», Загальні технічні умови, СОУ 78-19-001:2007, МВС УКРАЇНИ, КИЇВ 2007.
• «КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ»
• «Про судову практику у справах про необхідну оборону», ПОСТАНОВА від 26 квітня 2002 року N 1, ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
• «КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ», Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV